Правдиве християнське життя вимагає радикальності: ні ― гріху та сатані, так ― Богу.
Апостол нам пригадує: ми ― храм Бога живого (2Кор 6,16). Божа любов до людини сягає того рівня що прагне в нас немов би закласти своє помешкання (Од 3,20), хоче бути для нас Отцем, а ми для нього ― синами та дочками. Які ж превеликі обітниці!
Однак такий стосунок із Богом можна будувати лишень за повного відкинення гріховного способу життя, низьких жалюгідних пристрастей які потягають людину за сатаною. Боротьба з гріхом буде на протязі всього життя, але мій однозначний вибір жити з Богом і уподібнюватися до нього, уможливлює наше освячення, яке повинно відбуватися у Божому острасі і покорі, що, зрештою, показує нам євангельська оповість про оздоровлення дочки ханаанянки. Покора і витривалість у молитві жінки ханаанянки умилостивили Христа і він зглянувся над нещасним чадом “щеняти”, прогнавши з неї лютого біса.
Просімо в Господа про ласку віри. Тільки віра в Бога додає силу у важкі хвилини і не дозволяє людині заламатися. Це бачимо на прикладі св. Апостола Івана Богослова, якого днесь пам’ять переставлення згадуємо; завдяки великій любові і благочестю, але перед усім завдяки слідуванню за Марією, він дійшов (єдиний з 12-ти!) до підніжжя хреста Розп’ятого. І йому Христос вручає найцінніше ― свою Матір. Приклад віри Марії і Йоана нехай заохочують нас ніколи не знеохочуватися, практикувати чесноти і неустанно молитися щоб Господь Бог був прославлений в нас і через нас на віки віків. Амінь.
